Загальноосвітня школа №1

ДОВГИЙ ШЛЯХ ДО ХРАМУ

Возможно, это изображение (на открытом воздухе)

Цей пошук розпочався з реліквії,  яка зберігалась в нашій родині з давніх часів – хрест з вівтарних воріт.  За розповідями матері, його якось приніс батько. Проходив повз підлітків,  які тягнули усякий мотлох, і один з них тримав оцей хрест. Як дізнався батько, вони знайшли ці скарби у підвалі якогось будинку. Батько чи виміняв, чи просто забрав отой хрест у підлітків. Згодом мати його віднесла до Приморського краєзнавчого музею. А я замислився…

На  старих  фотографіях  Ногайська  (Приморська)  увагу  привертає церква Успіння Божої Матері  з дзвіницею – справжня прикраса заштатного містечка. «В центрі міста височів православний собор. Від нього  в усі боки розходились  не бруковані й не освітлені вулиці, обабіч яких тулилися глиняні хатини бідняків, криті очеретом  чи соломою…» [1]. Дійсно, вулиці  були  сплановані так, що  вели  до церкви. Тож кожен,  хто  потрапляв у заштатне містечко, не оминав храму,  і  побачити його можна було з усіх боків. Історія цієї споруди містить багато  фактів, які  потребують окремих досліджень. З церквою пов’язані легенди про місцеві підземелля , що нібито сполучаються з будинком купця Шашкіна, де згодом розташовувалось КДБ. У цій церкві вінчалися мої прадід і прабабуся.  Декілька років копітких досліджень в архівах, зустрічі із старожилами та краєзнавцями – і дещо з історії храму вдалося з’ясувати.

Від клопотання до проекту

     Попервах  у містечку були лише  армяно-григоріанська церква та ногайська мечеть. Про останню згадував  меценат, промисловець і мандрівник Анатолій  Миколайович Демідов  після  своєї подорожі у південну Росію: «……Ногайск есть главный город страны, населённой кочевым племенем, не  совсем ещё привыкшим к оседлой жизни, что доказывает и постройкою домов в этом городе. Главные материалы употребляемые здесь на постройку, состоят из глины и соломы. Сломайте мечеть, базар и несколько бедных лавок, и от города останется жалкая деревня» [2].

Нет описания фото.

Православні віряни змушені були ходити до храму сусіднього села Обіточного, за три версти від Ногайська про що свідчать метричні записи Обіточенської церкви. Це створювало численні незручності, траплялося, люди помирали без сповіді і причастя, а діти нехрещеними. Містяни неодноразово звертались до начальства з проханням вирішити цю важливу для них проблему.У 1831 році у Ногайську з’явився Свято-Духівський  молитовний будинок, але,ймовірно він проіснував недовго. У 1834 році жителі подали губернатору,  графу М. С. Воронцову клопотання  про будівництво у місті православної церкви [4 ].Нарешті це питиння вирішили таким чином-у 1862 році побудували молитовний будинок  Покрови Божої Матері, який  був освячений 4 січня [5 с. 272], [13],[14].

На плані Ногайська, затвердженому ще у лютому 1845 року, вказане місце побудови церкви,для якої вже відведено землю біля площі, недалеко від центрального  в’їзду у місто.але на плані міста ,який розробив  архітектор К. І. Гоняєв у серпні1845 року , на цьому смому місці позначена  існуюча ногайська мечеть.Виходить,планували мечеть знести,а на її місці поставити православний храм. [6]. Але з якоїсь причини справу відклали. Можливо,  через побоювання міжрелігійний конфлікту.Або через те,що  Ногайськ на той час не мав коштів на реалізацію проекту, бо прибутки місцевої казни дуже зменшились.  Кошторис будівництва складав 33 000 карбованців – тобто, увесь  тодішній місцевий бюджет.

У  грудні 1856 року  Новоросійський і Бесарабський генерал-губернатор  А.Г Строганов доповідав «нагору» про необхідність будівництва православної церкви [7. ]. Та лише через два роки міністр внутрішніх справ О. С Ланський  звернувся до Синоду[1] про виділення грошей. Певна річ, кошторис не влаштовував ні місцеву владу, ані міністра, ані  Синод.  Останній  передав проект до Головного управління  шляхів сполучення і публічних будівель,запропонувавши  зменшити розміри церкви і переглянути кошторис  на її будівництво [8]. В  архіві вдалося розшукати чимале  листування з цього приводу, а також  сам змінений проект [9].

Його розробив російський архітектор французького походження, професор  Ернест Іванович  Жибер – автор багатьох  подібних споруд. У його творчому доробку величні  кафедральні храми  у Самарі та Житомирі, а також церкви у Москві, Петербурзі, Казані, Криму, на Волині, Поділлі, Київщині,  Полтавщині [10]. На кресленнях проекту є підпис помічника архітектора – А. М. Достоєвського[12].  Як виявилось, це був молодший брат відомого російського письменника.

Андрій Михайлович тоді обіймав посаду  таврійського губернського архітектора і працював у Симферополі.  Дізнався я про це, коли  знайшов його «Спогади».  У розділі «Квартира №7» він згадує про ночівлю у Ногайську у 1858 році: «..Тут кстати сообщу коечто о городе Ногайске. Это громадная деревня, и даже не село, так как в нём нет русской Церкви, а есть только Часовня[2], и, кроме того, имеется Армяно-Григорианская Церковь» [11]. 

Архітектор Е. Жибер спроектував церкву із  нехарактерним для нашого регіону шатровим, а не округлим дахом,разом з  невеликою прибудованою дзвіницею на притворі. Загалом архітектура храму поєднувала риси двох стилів – руського ХII століття і візантійського. У останньому був витриманий також іконостас. Щоправда, проектувальникам довелося відмовитись від деяких запроектованих архітектурних  елементів будівлі і  зменшити стопи склепінь. Це призвело  до зміни височини самої споруди, до 12 сажнів (близько 25 метрів).  Відповідно зменшилися загальні розміри церкви і – головне – витрати на будівництво. Цікаво, що проект церкви, схожої на нашу, Жибер пізніше розробив для  села Теремці Ушацького уїзду Подільської губернії [17].

Під шатровим дахом

Довгоочікуване  будівництво розпочали у 1861 році. Місцеві жителі зібрали на нього  3165 карбованців сріблом, пожертвували  будівельними матеріалом – цеглею та іншим. 3000 карбованців виділив Синод. Основний тягар ліг на кошти міста, тому і споруджували її довго, близько семи років. Кошторис склав-24273 рублів. Освячення храму відбулося 1 грудня 1868 року [16 і 14].  

Першими служителями стали священик Петро Оболєнський, диякон Лавр Балабаленков і пономар  Семен Філіпов. Пізніше священиком був протоієрей   Маврікій Булушев.

Кліровій  відомості 1871 року зазначений розподіл  вірян причту за соціальними категоріями: духовних – 12 чоловіків, п’ять жінок; військових – 39 і 37; статських –16 і 22; купців, місцян і інших місцевих мешканців – 995 і 964 відповідно [14]. 

В церкві, як годиться, реєстрували народження, смерті і шлюби. В метричних церковних книгах, які зберігаються  в архіві Запорізької області, можна знайти  записи щодо відомих містян (про вінчання лікаря В. М.  Фоміна, який багато врятував людей,  та про  міського голову К. Ї. Заворно) і пересічних міщан міста. Таких, як мої родичі – прабабця Пелагія Антонівна, прадід  та його брати.  За спогадами батька, прабабуся завжди ходила до церкви на Великдень. Зі  Страстної служби вона завжди  приносила запалену свічку, якою робила хрести на вході для захисту оселі і родини.

Пізніше, у 1887 році, поруч із храмом прибудували високу дзвіницю, яка складалась з трьох ярусів,вистою  18 сажнів  до верха карнизу, що дорівнює  38  метрів. Всі факти вказують ,на те що  її спроектував відомий архітектор С. М. Агіенко. (Зокрема, він розробив проект замка-садиби Попова поблизу Василівки)[15, ст. 2]. Нажаль,  архітектурне креслення дзвіниці із підписом архітектора розшукати поки не вдалося.

         Згідно документів 1910 року, при храмі земельної ділянки  не було.поруч стояв Молитовний дім Миколи Чудотворця,  перебудований (1891) зі сторожки, і будиночок церковної приходської школи зі сторожкою (зведений 1900 року) [14].

«Ікони рубали і палили…»

 Церква не збереглася до наших днів. До війни на початку 30-х років під час «боротьби з релігією»  її закрили , а після 37-го року зруйнували.  Як згадують місцеві жителі, ікони рубали і палили, стояв густий чорний дим. У підвал старої пошти знесли церковні речі. Частину з них розтягнули підлітки. Всюди біля неї лежали купи сторінок з метричних книг, які розтягло населення. Дещо з церковних речей врятували, забравши до дому, жителі міста. Дзвіницю зруйнували ще до  війни. Пізніше,за спогадами старожилів, на хвилі   вже антирелігійної кампанії   в кінці 1950-х ,зачепили тросами і розтягли тракторами те,що іще лишалося від храму,також школу зі сторожкою.За спогадами старожилів,ці будівлі довго не падали,бо були дуже міцними.   Зрештою, на місці церкви лишився пустир, потім тут зробили стадіон. У 1965 році тут побудували теперішню середню школу №1.

      Минули роки. Ремонтуючи  теплотрасу біля школи, працівники підприємства «Чисте місто» натрапили на брили з її фундаменту  і  закладну латунну дошку. На ній зазначена дата початку будівництва –1865 чи 1861, точно  після аматорської «реставрації» не розібрати. Викарбовано також ім’я того, хто освячував  храм – архієпископ Алексій і кількість  православних мешканців, присутніх при цій події –1961.

Будемо сподіватись, що нові знахідки дозволять написати докладнішу історію колишньої окраси мого міста.

ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ

  1. Історія міст і сіл.Запорізька область,т.8; К.: «Інститут історії академії наук УРСР»,1970. – 621 с.
  2. Подорож в Південну Росію і Крим зроблене через Угорщину, Валахію, Молдавію здійснене у 1837 році. – М: видавництво Олександра Сьоміна, 1853. – 543 с. (rarebook.onu.edu.ua:8081/handle/store/2263 (Дата звернення 23.09.2018).
  3. ДАЗО ф.246,Оп.1,Сп.28-32 Метричні книги Свято-Духівський молитовний дім,1831-1834
  4. Державний архів Одеської області,  ф. 1,  оп. 191, Сп. 84, арк.1–32.
  5. Лиман І. І., Грибовський В. В.,Стойчев В. М. та ін. Шляхами Апостола Андрія. Нариси історії Православ’я у Запорізькому краї. Запоріжжя, «Кераміст»,2012, 524 ст
  6. (далі РГИА),ф.1293, оп.167, Сп.81,9 арк. Тавріїська губернія. Плани міста Ногайська.1845.
  7.  РГІА, ф.797, Оп.26, Отд.II,СТ.2,спр. 56, 55 арк..  що значать Отд і Ст.? Вказати аркуші
  8.  РГІА,Ф.797, Оп.26,Отд.II,СТ.2, що значат Віддділ №2 і Стол II  спр.56, арк. 15–16.
  9. РГІА,Ф.218, оп.3,спр.1736. Вказати аркуші Справа про будівництво церкві у місті Ногайську.25.05.1858-16.11.1861.,53 арк.
  10. URL:  www.nogardia.ru/articles/view/464;  www.spbgasu.ru/Vypusknikam/Stud_Vip_Prep/JIBER_Jernest_Ivanovich; ru.wikipedia.org/wiki/Жибер,_Эрнест_Иванович (Дата звернення 23.09.2018).
  11.   Достоевский А. М. Воспоминания. – СПб.: Андреев и сыновья, 1992. – 393 с. (URL: www.litmir.me/br/?b=256457&p=99; www.fedordostoevsky.ru/memories/relatives/008 (Дата звернення 23.09.2018)
  12. РГІА, ф.218, оп.3, спр.1736, арк.4–7 Проект церкви.1858
  13. Радіонов М.Статистично-хронологічний опис Таврійської єпархії. – Сімферополь:С.Спіро, 1872. – 270 Стр.

             14.Державний Архів Республіки Крим,ф.118,оп.1,спр.6108,9 арк.,Клірова відомость                                    Успенської Церкві заштатного міста Ногайська,1871р.

15.Юбилейный сборник сведений о деятельности  бывших воспитанников института гражданских инженеров,1842-1892 годов.– СПб: издательство института гражданських инжинеров,1893. – 423 с. www.spbgasu.ru/Vypusknikam/Stud_Vip_Prep/AGEENKO_Aleksandr_Naumovich; та www.mv.org.ua/news/104923-melitopolskii_zodchii.html. (Дата звернення 23.09.2018).

16.РГИА, ф.799, оп.33, спр.1937. 3 арк. Страхова оцінка Успенської церкви м. Ногайська,1910 р.  Страховая Оценка Успенской церкви города Ногайска Бердянского уезда  I-го Ногайского округа.

17. Архітектурна енциклопедія другої половини ХIХ віку.Том I.Архітектура Сповідей. Г.Н.Барановський,СПб:видовництво журналу«Будівельник»,1902р.,519

          нужна ссылка на источник фото, а не на само фото.

Автор вдячний  працівникам архівів та музеїв, матеріли яких використано у статті. Я також щиро щиро вдячний вчителю географії Приморської школи №2  Олександру Олксандровичу Дмитренко, колишньому директору Приморської школи №1 Юрію Івановичу Куріцину(Курицыну),  художнику Віктору Миколайовичу Прокоповичу, настоятелю храма Святого Миколая у Приморську отцю Володимиру Савійському(прізвище) та всім іншим, хто допоміг у збиранні інформації для цієї статті.


[1]             Священний Синод Російської православної церкви –  найвищий орган управління Російської Православної Церкви після скасування посади патріарха Петром I.  Синод очолював держслужбовець – обер-прокурор. Він звіряв рішення синоду зі світськими законами, спостерігав за засіданнями синоду.  З 1817 року синод входив до складу Міністерства духовних справ і народної освіти. Він мав численні підрозділи –  комісії, управління, комітети, ради (https://uk.wikipedia.org/wiki/синод) (Примітка редактора)

[2]             Ніяких відомостей  про цю каплицю розшукати не вдалося.